Я бачив дивний сон,
Немов передо мною
Постав мій рідний край, занедбаний, німий.
І я, окутий соромом і гіркою журбою,
Дивився на руїни величі колишньої, святої,
Яку за мілкий грош розвіяли у тьмі.
І бачив я юрбу — то не були борці,
Явились не такими вони, як їхні предки.
То не каменярі, із жилами в руці,
То йшли орендарі, торговці й шахраї,
З «Лупайте сю…» на майках — заради етикетки.
Оточені вони були тією спадщиною німою,
Що нам колись кувала сталь, ракети й літаки,
Науку і прогрес, що далися важкою ціною,
Продали за мідяк зрадливою рукою,
Звели колишню міць на іржаві шматки.
Гадали, що вони — це справжні творці,
Та спадок їм не треба: заводи і верстати.
Одні забули ім’я, ті — з квитками у руці,
Орендарі та наймити за брязкальця оці
Готові із сусідом до смерті воювати.
Лишили тільки вивіску, а сутність — під сокиру,
Усе, що побудоване, пустили з молотка.
В руках тепер не знаряддя для праці і для миру,
А бланки для оренди закордонному кумиру,
Що в руки зброю вклав на згубу земляка.
І кожен став чужим, брат брата продає
За примарний папірець, за хмарні обіцянки.
Немає більше «наше», є тільки «це моє»,
Байдужий орендар у кожнім серці спіє,
Стираючи світанки крізь постріли й кайданки.
Начеплять прапори і скачуть на майдані,
Повторюючи те, що їм транслює ЗМІ.
Показний патріот застиг у цім тумані,
Бо справжній марафон — не те, що на екрані,
А той, де треба куш схопити й утекти.
Орендарі байдужі тут не просто так узялись —
То слід од перетворення із власників булих.
Коли лиш про права кричать, обов’язків зрікаючись,
В сітях реформ тих власники безглуздо розгубились —
Платити пеню кров’ю йдуть за те, що вже не їх.
Таврують всіх, хто мислить і живе інакше,
Плюють на все радянське з хижою снагою,
В невігластві запеклім застрягли назавше.
Бо місту Каменяра ім’я славетне давше —
Ті самі шістдесяті, із «владою лихою».
Де ж дух каменярів, що гартували крицю?
Здрібнили в торгашів, запроданців німих.
Спустити ладні все: і землю, і границю,
Продали за копійку навіть батьківську криницю,
Забувши про святині у гріхах своїх.
Ідуть орендарі… крізь морок і туман,
Торговці рідним краєм — пани на п’ять хвилин.
Лишаючи по собі лише борги й обман,
Поки країну величі розносить дерибан,
Історія для байдужих готує гільйотини.
Филипп Ронэли
